Как знать, может все - кураж,
Стихий оголтелых бред
И прожитый день - мираж,
Который сойдет на нет.
А клин перелетных птиц,
И этот осенний сад
Всего лишь игра частиц,
Несущих в себе заряд...
Пугает меня чуть-чуть
Таких "откровений" лик,
Когда по накалу чувств
Ход мысли скользит в тупик.
Зачем, из каких глубин
Всплывает сомнений муть?
Ведь я такой не один...
Ответьте мне кто-нибудь!
Избитых не надо слов,
Они опадут на раз...
Известно эффект каков
У всех этих "веских" фраз.
Здесь важно проникнуть в суть,
Седьмую сорвав печать...
Способен ли кто-нибудь
Себя до конца понять?
Александр С. Н.,
Вильнюс Литва
Родился в Литве в городе Вильнюсе, где живу и по сей день. Обращение к Господу произошло в 1995 году, в момент тяжелейшего жизненного кризиса и краха всех моих надежд. В Иисусе я обрел свободу и новую жизнь. Женат, имею дочку. Писать стал пробовать сравнительно недавно, по большей части псалмы и музыку к ним.
Мой канал на YouTube:
https://www.youtube.com/channel/UC3osqINgvPg2lK8xG_E-J2g/videos?sort=dd&view=0&shelf_id=0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Недавно слушала Ваше "Пускайте корни":-). Теперь пою.
От темени и до пят
Любой из живущих плох.
Себя до конца понять
Без Бога никто не смог.
Но если сердца врастут
В глубины Господних слов,
То веруя обретут,
И знание, и любовь.
Комментарий автора: Спасибо, Надежда! Ваши комментарии всегда воодушевляют и заражают оптимизмом :)
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
