Я люблю тебя! Я люблю тебя!
Все шепчу чрез кошмары ссор.
Я люблю тебя! Я люблю тебя!
Я люблю тебя до сих пор!
И немыслимо так бессмысленно
Разорвать между нами нить,
Не представлю (пусть даже мысленно),
Что тепла нам не сохранить!
Осень снегом листву присыпала,
И обидам всем вопреки –
Виновата я в том, что выпала
Седина на твои виски.
30.01.1998г.
Любовь,Володенко - Бледных,
Владикавказ,Россия
родилась 13.12.1959 года и выросла в городе Владикавказе,с 12 лет пишу стихи и верю в Господа,прошу кому интересно какое либо общение,пишите.С Божьей помощью.Люба.Еще вы можете почитать мои стихи на сайте stihi.ru автор Любовь Александровна e-mail автора:Lubovblednih@yandex.ru сайт автора:Немного обо мне
Прочитано 4003 раза. Голосов 6. Средняя оценка: 4,33
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Я Ваши стихи помню с детства, с журнала "Веры и жизнь"... учила наизусть, рассказывала в церкви... И сама что-то "складывала", но до сих пор стесняюсь и не знаю, стоят ли они чего-нибудь.
Но рада Вас "встретить". Пусть Бог благословит в жизни и творчестве.
ПуритАночка
Любовь Александровна(Автор)
2008-08-01 11:21:54
Я тоже до сих пор не знаю,имею ли право.Но пишу и отдаю людям.Не моё это,спасибо за понимание.Любовь
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
